На допомогу вчителям української мови

             Диференційоване навчання на уроках української мови

Одним із визначальних напрямків оновлення школи є диференціація навчання,  у якому вбачають нові можливості максимального розвитку дітей з різним  рівнем здібностей. Питання диференціації навчання на уроках завжди актуальне, бо це шлях до поглиблення знань школярів. Особливо, коли освіта переходить на нову філософію ставлення до навчального процесу.

Шкільна практика показує, що кількість дітей, які навчалися на «відмінно» та «добре» в молодших класах, зменшується в старших. Це свідчить про невикористані навчальні можливості, а також про невміння окремих педагогів охопити своїх вихованців продуктивною творчою роботою на уроці. Щоб не допустити відставання школярів, деякі вчителі намагаються після уроків опрацювати те, чого не вдалось на уроці, а це призводить до перевантаження і вчителя, і учнів.

         Перевага диференційованого навчання у тому, що воно:

-   стимулює й активізує пізнавальну діяльність учнів;

-   сприяє свідомому засвоєнню матеріалу;

-   коригує розумову діяльність учнів;

-   розвиває їхню творчість і здібності;

-   виховує самостійне мислення;

-   допомагає виокремити головне у виучуваному матеріалі;

-   підвищує ефективність процесу засвоєння знань;

-   сприяє усуненню формалізму в оцінюванні знань учнів;

-   привчає учня самостійно працювати.

Диференціація та індивідуалізація навчання допомагає залучити до роботи кожного учня, знайти найоптимальніший, найраціональніший підхід до груп школярів різних рівнів, дає можливість учневі засвоїти максимум інформації, поданої педагогом на уроці. Технологія диференційованого навчання дозволяє створювати сприятливі умови для того, щоб кожен учень міг оволодіти навчальним матеріалом відповідно до рівня своїх навчальних можливостей.

На кожному уроці і в кожній його частині вчитель може диференціювати навчальну діяльність школярів, використовуючи ті ознаки, які в даному конкретному випадку дозволяють найкраще врахувати індивідуальні особливості учня, зробити його працю цікавою, змістовною і продуктивною, принести радість від навчання.

Використовувати диференційований підхід можна на всіх етапах уроку.

Для  використання диференційованого підходу на уроках української мови потрібно скористатися такими правилами:

1.           Для диференціювання використовують вправи підручника, друкований дидактичний матеріал.

2.           Завдання пропонують за кількома варіантами, що полегшують підготовку до занять, перевірку завдань після кожного етапу уроку.

3.           Вправи добирають так, щоб усі учні могли одночасно їх закінчити.

4.           Варіанти не нав’язують. На уроці створюють такі умови, за яких учень має можливість сам дібрати посильне завдання. Так забезпечують гуманне ставлення до кожного вихованця.

5.           Оцінюють здебільшого спільне завдання. Це дає можливість не поспішати з добором вправ, оскільки учні знають, що різні види робіт пропонуються для того, щоб усі змогли успішно виконати спільне завдання.

6.           Діти кольоровими картками сигналізують про обраний варіант, що дає можливість побачити кожного учня.

Сильні учні мають високий рівень активності мислення. Вони здатні  встановлювати зв’язки між явищами, подіями, фактами та ін.., а тому  інтелектуальні операції процесу засвоєння навчального матеріалу в них здійснюється на високому рівні абстрагування й узагальнення.

У середніх учнів процес пізнання проходить повільно. Причини цього – відсутність цілеспрямованості, недостатня мотивація, невміння зосереджуватися на головному, нестійка увага, а також брак системи вивчення навчального матеріалу. Імпульсом для стимулювання пізнавальної діяльності у таких  дітей є застосування допоміжних дидактичних посібників, які необхідно використовувати, організовуючи самостійну роботу.

Для учнів із початковим рівнем знань, щоб посилити сприймання змісту навчального матеріалу, необхідні опорні слова і речення, консультаційні картки, навідні запитання й інші допоміжні засоби, які забезпечують перехід до творчості.

Для кожної з трьох груп можна запропонувати, наприклад, таку роботу:

І. Перевірка домашнього завдання

Етап І

-         Учні викладають матеріал детально з використанням інших джерел, додаткової літератури.

-         До учнів висувають підвищені вимоги щодо логіки викладання і культури мови.

-         Від них вимагають аргументоване формулювання висновків.

-         Їм пропонують завдання творчого і проблемно-пошукового характеру; завдання із застосуванням класифікації, аналізу, синтезу, порівняння, співставлення, узагальнення.

Етап 2

Виконують завдання тренувального характеру, завдання за зразком.

Етап 3

-         Завдання репродуктивного характеру.

-          Пояснити хід і спосіб виконання даного завдання.

-          Відтворити головне в засвоєному матеріалі.

ІІ. Вивчення нового матеріалу

Для І групи: підбити підсумки; виділити головне; провести роботу з першоджерелами; знайти відповідь на проблемне питання або пропонується самостійна робота для вивчення нового матеріалу.

Для ІІ і ІІІ груп: осмислення нових понять; проведення словникової роботи; завдання для актуалізації раніше вивченого.

ІІІ. Закріплення і повторення нового матеріалу

На цьому етапі перед усім класом ставиться пізнавальне завдання, а кожна група розв’язує його своїми  шляхами на своєму рівні.

Домашнє завдання

Учитель дає завдання  загальне для всіх груп: прочитати параграф, а далі диференційовано:

-         скласти план відповіді;

-          дати відповіді на запитання;

-          скласти таблицю;

-         навести свої приклади (всі завдання підготовлені заздалегідь учителем).

Диференційовані завдання мають відображати методичні, логічні, психологічні і дидактичні вимоги до учнів різного рівня підготовки. Диференціація навчання забезпечує самостійність учнів у роботі над навчальними, проблемними та творчими завданнями, у розв’язанні різних за складністю питань. Значну самостійність забезпечує використання карток з кольоровими позначками. Наприклад, червоний колір позначає завдання найвищого рівня складності, зелений – середнього, а жовтий – початкового. Завдяки цьому вчитель економить час, розподіляючи картки між учнями. Принцип поступового підвищення складності(від простого до складнішого) під час викладу програмового матеріалу дає можливість диференціювати завдання залежно від рівня підготовленості різних груп учнів: одне й те саме завдання, розраховане на групу школярів середнього рівня підготовленості й сприймання, можна відповідно спростити, знизивши оцінку за виконання на бал, або ускладнити, підвищити її на бал. Ефективною є розробка вчителем цікавих ігор, кросвордів, завдань, дидактична роль яких посилюється завдяки максимальній активності учнів різних груп.

Диференціація та індивідуалізація навчання допомагає залучити до роботи кожного учня, знайти найоптимальніший, найраціональніший підхід до груп учнів різних рівнів, дає можливість засвоїти максимум інформації, поданої учителем на уроці.